Поезії

ПОЕЗІЇ МИКОЛИ БУДНИКА

ДО ПРАЦІ ПРО КОБЗАРСЬКУ СПРАВУ

Отожнившись

з музичним деревом

в падінні б’юся на шматки…

У свою чергу вони крихкі,

З них можна клеветати* скрипки.

Стружка і тріски

також крихкі

І також пружні

По них на вирубці

Затужиш за собою -цілим!

-Мала влучить блискавка –

зрубали лісоруби

(тепер в дровітні)

Друже мій, Мистець

ми лежимо розтрощені з тобою

Із нас не вийде сволока,

ністолу, а ні стін.

Бо ми вібруєм сколами,

сухими від смоли,

І маємо радіть в мембранах

мимо скрушних ран…

Комусь із гримниць

Випадає буть у домі, в дверях, вікнах…

Тож гудемо в негоду

Наче хвора кість,

Тож болимо у горлі привидом,

Поки невольника -тебе

Не звільнять Руки Майстра

Й не станеш ти в бандурі

На своє робоче місце.

Ледачий й там тебе не буде бачить.

Хай не торкає пучка,

Не стукають й не чують

Навіть дзвонних струн,

Ні відгуку ні обертонів –

Може вони леліють

Золотий малярський образ

І їм пластичність дорожча мазка,

Який накладається поруч

На грунтовочку по тонкому,

По полотну льняному.

І там блакитний по ньому колір

І трохи перекритий сірим,

Відтінено пилом зблизька.

Тож будьмо в рамі звуку, брате,

А під багет підуть багаті

Домами своїми спати в спокій

Величання образу.

Їхня фабрика арифметики

За множинністю і вроздріб

Спроможеться зігнутись луком

А як у стрілі скришися

Переддалекий грім

У порох Звуку до Його ніг.

Кобзарська оселя, Ірпінь, 12. 02. 2000 р.Б.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *