• Поезії

    ПОЕЗІЇ МИКОЛИ БУДНИКА

    ДО ПРАЦІ ПРО КОБЗАРСЬКУ СПРАВУ

    Отожнившись

    з музичним деревом

    в падінні б’юся на шматки…

    У свою чергу вони крихкі,

    З них можна клеветати* скрипки.

    Стружка і тріски

    також крихкі

    І також пружні

    По них на вирубці

    Затужиш за собою -цілим!

    -Мала влучить блискавка –

    зрубали лісоруби

    (тепер в дровітні)

    Друже мій, Мистець

    ми лежимо розтрощені з тобою

    Із нас не вийде сволока,

    ністолу, а ні стін.

    Бо ми вібруєм сколами,

    сухими від смоли,

    І маємо радіть в мембранах

    мимо скрушних ран…

    Комусь із гримниць

    Випадає буть у домі, в дверях, вікнах…

    Тож гудемо в негоду

    Наче хвора кість,

    Тож болимо у горлі привидом,

    Поки невольника -тебе

    Не звільнять Руки Майстра

    Й не станеш ти в бандурі

    На своє робоче місце.

    Ледачий й там тебе не буде бачить.

    Хай не торкає пучка,

    Не стукають й не чують

    Навіть дзвонних струн,

    Ні відгуку ні обертонів –

    Може вони леліють

    Золотий малярський образ

    І їм пластичність дорожча мазка,

    Який накладається поруч

    На грунтовочку по тонкому,

    По полотну льняному.

    І там блакитний по ньому колір

    І трохи перекритий сірим,

    Відтінено пилом зблизька.

    Тож будьмо в рамі звуку, брате,

    А під багет підуть багаті

    Домами своїми спати в спокій

    Величання образу.

    Їхня фабрика арифметики

    За множинністю і вроздріб

    Спроможеться зігнутись луком

    А як у стрілі скришися

    Переддалекий грім

    У порох Звуку до Його ніг.

    Кобзарська оселя, Ірпінь, 12. 02. 2000 р.Б.